СУДИННА НЕДОСТАТНІСТЬ — патологічний стан, який характеризується зниженням тонусу гладких м’язів судинних стінок, що може призвести до розвитку артеріальної гіпотензії, порушення об’єму венозної крові, повернення й надходження крові з депо.
С.н. може бути системною, коли до процесу залучаються всі чи більшість судинних ділянок, і регіонарною (варикозне розширення вен кінцівок, розширення судин черевної порожнини при підвищенні тиску в малому колі кровообігу — рефлекс Парина — Швигка). С.н. може спостерігатися при перевтомі, неврозах, функціональних і органічних ураженнях гіпофізарної системи, зокрема при хворобі Симондса, синдромі Шихена, при ураженні надниркової залози — Аддисоновій хворобі. Хронічні й гострі інфекції, неприборкане блювання вагітних, блювання при стенозі воротаря також можуть спричиняти виникнення С.н. У розвитку С.н. провідну роль відіграє порушення регуляції судинного тонусу нейрогенної, нейрогуморальної чи ендокринної природи, а також зміни гладких м’язів судинної стінки. При цьому всі компоненти регуляції судинного тонусу діють взаємозалежно. С.н. може бути гострою й хронічною. Гостра С.н. проявляється у вигляді непритомності, колапсу або шоку. При хронічній С.н. найбільш частими випадками є загальна слабкість, підвищена стомлюваність, важкість у голові, головний біль, потемніння в очах і непритомні стани при різкому переході з горизонтального у вертикальне положення. Нерідко відзначається задишка при фізичному навантаженні, похолодіння й поколювання пальців рук і ніг; виявляються вегетативні порушення у вигляді підвищеного потовиділення, вираженого червоного дермографізму. Відмічають блідість і легкий ціаноз шкіри і слизових оболонок, «мармурову шкіру» (іноді тільки на кінцівках), набряки на ранках, пов’язані зі зниженням тонусу вен і венозним повнокрів’ям, які зникають при рухові. Температура шкіри, як правило, знижена, руки холодні, вологі, м’язи слабко розвинені. Пульс лабільний, малого наповнення, часто прискорений. АТ знижений до 100/60–70/50 мм рт. ст., лабільний. Пульсовий тиск зазвичай не перевищує 30–35 мм рт. ст.
Лікування хронічної С.н. проводиться з урахуванням захворювання, що її викликало. Крім того, застосовують седативні препарати, кофеїн у невисоких дозах, секуринін, препарати китайського лимонника, женьшеню, елеутерококу, нікетамід (у краплях чи ін’єкціях), лікувальні (скипидарні) ванни, масаж, лікувальну фізкультуру, гіпноз та ін.
БМЭ. — М., 1984. — Т. 23; Патологическая физиология / Под ред. А.Д. Адо, М.А. Адо, В.И. Пыцкого. — М., 2000; Патологічна фізіологія / За ред. А.І. Березнякової. — Х., 2003.