Супозиторії (suppositoria; лат. supponere — підкладати) — дозовані ЛП, тверді при кімнатній температурі, які розплавляються або розчиняються при температурі тіла, призначені для введення в природні та патологічні порожнини тіла.
С. — дисперсні системи, що складаються з дисперсійного середовища (супозиторна основа) і дисперсної фази (лікарські речовини у твердому чи рідкому стані — розчин, емульсія, суспензія або комбінація цих систем), яка рівномірно розподілена у дисперсійному середовищі. Виробляються в промислових і аптечних умовах.
До складу С. можуть входити лікарські речовини майже всіх фармакологічних груп з різноманітними фізико-хімічними властивостями. Лікарські речовини, введені у формі С., надходять у кров швидше, ніж при підшкірному введенні. При цьому вони всмоктуються у нижній частині прямої кишки через лімфатичну і венозну системи малого таза, потрапляючи в кров’яне русло, минаючи печінку, через середні та нижні гемороїдальні вени (на 1-му етапі), зумовлюють як загальну, так і місцеву дію на організм. Через зручність, простоту застосування та ефективність С. їх доцільно призначати для лікування хворих дитячого і похилого віку, для швидкої доставки лікарських речовин з метою купірування гіпертонічних кризів, спазму кровоносних судин і бронхів, при серцево-судинних патологіях та захворюваннях органів травлення. Отже, необхідно здійснювати контроль за дозуванням отруйних, сильнодіючих і наркотичних речовин, використовуючи дані ДФУ про ЛП для перорального застосування.
Залежно від місця введення розрізняють С.: ректальні (suppositoria rectalia) — призначені для введення в пряму кишку; вагінальні (suppositoria vaginalia) — призначені для введення у вагіну; палички (bacilli), що вводяться в сечовід, канал шийки матки, слуховий прохід та ін.
Ректальні супозиторії можуть мати форму конуса, циліндра із загостреним кінцем (або сигари), торпеди (із загостреним кінцем і стовщенням посередині). Довжина їх повинна бути 2,5–4 см, максимальний діаметр — 1,5 см, маса — 1,0–4,0 г (якщо маса не зазначена, готують свічки масою 3,0 г).
Вагінальні супозиторії можуть бути сферичними (кульки — globuli), яйцеподібними (овулі — ovula) або у вигляді плоского тіла із закругленим кінцем (песарії — pessaria). Їх маса становить 1,5–6,0 г (якщо маса не зазначена, готують кульки масою 4,0 г). Палички мають форму циліндра із загостреним кінцем і діаметром до 1 см. Довжина їх повинна бути не більше 10 см, а маса 0,5–1,0 г.
С. для дітей готують масою 0,5–1,0 г. Маса повинна бути зазначена в рецепті.
Рисунок. Форми С.: а — ректальні: 1 — циліндр із загостреним кінцем; 2 — конус; 3 — торпеда; б — вагінальні: 1 — кульки; 2 — овулі; 3 — песарії; в — палички
Вагінальні С. в основному призначені для місцевої дії: дезінфекційної, протизаплідної, в’яжучої, припікальної, анестезувальної. Ректальні С. призначають як для місцевої дії лікарських речовин, так і резорбтивної.
Супозиторії можуть бути виготовлені методами викачування (ручне формування), виливання у форми і пресування. Для одержання С. методом викачування використовують тільки масло какао або його природні замінники; при виливанні — водорозчинні та всі жирові основи, крім масла какао; при пресуванні — масло какао, бутирол. При приготуванні супозиторіїв необхідно суворо дотримуватися санітарних правил. Якість приготовлених С. контролюється за такими параметрами, як розмір, форма, однорідність змішування; відхилення в масі окремих свічок не повинно перевищувати ±5%. С. повинні мати певну твердість для забезпечення застосування (можуть деформуватися в руках хворого до їх застосування). Для С., виготовлених на гідрофобних основах, визначають Тпл, яка не повинна перевищувати 37 °С, а також час повної деформації, який повинен бути в межах 3–15 хв, якщо немає інших указівок у власних статтях. Для С., приготовлених на гідрофільних основах, визначають час розчинення. С. повинен розчинятися протягом 1 год, якщо немає інших указівок у власних статтях. С. зберігають у сухому прохолодному місці, якщо інше не зазначене.
Государственная фармакопея СССР Х изд. — М., 1968; Государственная фармакопея СССР ХІ изд. — М., 1989. — Т. 2; ДФУ. — Х., 2001; Тихонов А.И., Ярных Т.Г. Технология лекарств. — Х.; 2002.