ПАСТА (італ. рasta — тісто) — суспензійна мазь з кількістю порошкоподібних речовин, відповідно до рекомендацій ДФУ, понад 20% (раніше 25%). П. характеризуються густішою, порівняно з типовими суспензійними мазями, тістоподібною консистенцією. Для досягнення належної дисперсності й однорідності П. готують шляхом ретельного розтирання діючих речовин з розплавленою мазевою основою. З цим пов’язана їх інша назва — тритураційні мазі (лат. trituratio — розтирання), в яких ступінь дисперсності твердої фази повинен бути якомога вищим, оскільки із збільшенням поверхні їх подрібнення підвищується й лікувальний ефект. П. виписують з переліком усіх інгредієнтів і їх кількості. Якщо порошкоподібних лікарських речовин у П. <20–25%, то необхідно додати індиферентні наповнювачі (тальк, глина біла, крохмаль пшеничний, кукурудзяний або рисовий, лікоподій та ін.). Для отримання П. використовують носії, які рекомендуються для отримання мазей, гелів і кремів. Із гідрофобних основ використовують вазелін, ланолін, жир свинячий, мазі (нафталанну, спермацетову) тощо. Як основу в стоматологічних П. використовують мазь гліцеринову. Залежно від призначення П. поділяють на дерматологічні, зуболікарські (або стоматологічні) та зубні.
Дерматологічні П. поділяють на лікувальні та захисні. У жирних П. частинки порошкоподібних речовин оточені порівняно товстим шаром основи, тому їх лікувальна дія виявляється повільно. П. намазують або накладають у вигляді аплікацій. При температурі тіла П. лише розм’якшуються, не плавлячись, а тому можуть триваліший час затримуватися на шкірі. Дерматологічні П. проникні для вологи (завдяки великій кількості порошкоподібних речовин) і не затримують перспірації, володіють адсорбівними та підсушувальними властивостями, іммобілізують шкіру.
П. зуболікарські — тістоподібні суміші діючих речовин і маслянистих рідин, повинні мати густу консистенцію. Зуболікарські П. з огляду на медичне застосування не можна віднести до мазей, оскільки вони використовуються не для нанесення на шкіру або слизові оболонки, а вводяться в канали зуба з метою убивання нерва, знеболення та дезінфекції порожнини зуба. Проте, враховуючи фізико-хімічні особливості їх консистенції, внутрішньої структури і технології, вони цілком відповідають дерматологічним П. Для їх приготування використовують різні порошкоподібні речовини, що склеюються в тістоподібну масу різними рідинами (гліцерин, гвоздикова олія, креозот тощо). Основні умови отримання якісних зуболікарських П. — максимально тонке подрібнення порошкових компонентів і обережне додавання рідин до отримання м’яких, мазких продуктів. З цією метою порошкоподібні інгредієнти ділять на 2 частини і при надлишку рідини ущільнюють масу порошками. Готують їх в невеликих скляних ступках або на товстих скляних пластинах за допомогою вузького плоского шпателя або скальпеля.
Зубні П. призначаються для догляду за зубами і ротовою порожниною. Їх готують на парфумерних фабриках. Існує багато П. за авторськими прописами (П. Лассара, Теймурова, Унна, Шнірова, Дем’яновича, Бременера, Білого та ін.). На сьогодні промисловістю випускається незначний асортимент П.: борно-цинко-нафталанна, саліцилово-цинкова, цинко-іхтіолова, цинко-нафталанна, П. Лассара, П. Теймурова та ін.
Авторські прописи: фармацевтичний довідник / Л.В. Бокшан, Р.Д. Говзан, Р.І. Дячишин та ін. — Львів, 2002; Тихонов А.И., Ярных Т.Г. Технология лекарств. — Х., 2007.