ПАСТЕРНАК ПОСІВНИЙ Pastinaca sativa (лат. pastinaca — назва селерової родини, sativus — посівний) — дворічна трав’яниста гола рослина родини селерових (зонтичних) Apiaceae (Umbelliferaceae); рос. назва — пастернак посевной. У перший рік утворює розетку листків і м’ясистий, соковитий, веретеноподібний, округлостиснутий або конусоподібний коренеплід, на другий — прямостояче, розгалужене, гранчасто-борозенчасте стебло завв. 100–170 см. Стеблові листки чергові, сидячі, перисторозсічені, з 3–7 парами видовжено-яйцеподібних зарубчастопилчастих і часто надрізанолопатевих сегментів. Квітки правильні, двостатеві або частково тичинкові, 5-пелюсткові, зібрані в складні зонтики; пелюстки жовті, округлояйцеподібні, з виїмкою. Плід — двосім’янка. Цвіте у липні–серпні. Рослину широко культивують як овочеву та лікарську в Україні та країнах Європи. Офіцинальною сировиною є плоди — Fructus Pastinacae sativae, трава — Herba Pastinacae sativae і коренеплоди — Bulbotuberа Pastinacae sativae. Траву збирають під час цвітіння рослини і використовують свіжою або розстилають тонким шаром на мішковині й сушать у затінку на вільному повітрі. Заготівлю плодів проводять у період повної їх стиглості (зрізані зонтики підсушують і обмолочують). Строк придатності насіння — 3 роки. Коренеплоди використовують свіжими або ріжуть тонкими пластинками, які подрібнюють на шматочки завд. 1–1,5 см і сушать у сушарці при температурі 50 °С. Аптеки сировину не відпускають.
Свіжі коренеплоди П.п. містять жирну олію (0,5%), уронові кислоти, пектинові речовини (7,3%), крохмаль (4%), вуглеводи (арабіноза, галактоза, ксилоза, маноза, рамноза, сахароза, фруктоза) (8,6–10,6%), аскорбінову (5,40 мг%), нікотинову (0,94 мг%) і пантотенову (0,5 мг%) кислоти, рибофлавін, тіамін, каротин (0,03 мг%), мінеральні солі: калій (342 мг%), фосфор (69 мг%). У плодах — фурокумарини (бергаптен, ксантотоксин, ксантоксол, сфондин, імператорин, алоімператорин, ізопімпінелін) (0,66–1,45%), флавоноїди, глікозиди (пастернозид, дезглюкопастернозид, гіперозид, рутин), жирну олію, до складу якої входять гліцериди гептилової, капронової й масляної кислот. У свіжій траві П.п. є каротин (12,2 мг%), аскорбінова (до 108 мг%) і фолієва кислоти, а також тіамін, рибофлавін, фурокумарини. Всі частини рослини містять ефірну олію (у коренеплодах — до 3,5%, у плодах — 1,5–3,6%), до складу якої входить октиловий ефір масляної кислоти.
П.п. у нативному вигляді використовують лише в нар. медицині. Галенові препарати застосовують для збудження апетиту, як знеболювальний засіб при шлункових, печінкових і ниркових коліках, при застуді, від кашлю (відхаркувальна дія), нирковокам’яній хворобі (діуретична і спазмолітична дія). Настій коренеплодів з цукром п’ють як загальнозміцнювальний і як такий, що збуджує статеву функцію. У науковій медицині використовують препарати, які виробляють з плодів П.п. Суміш ізомерних фурокумаринів має здатність розширювати периферичні судини й вінцеві судини серця, усувати спазми бронхів і гладких м’язів черевної порожнини, виявляє помірну седативну дію, а також показана при стенокардії, кардіоневрозах з явищами спазму судин, при спазмах ЖКТ, жовчовивідних шляхів, нирок і сечоводів. Суміш двох фурокумаринів — бергаптену і ксантотоксину має фотосенсибілізуючі властивості, стимулює ріст волосся, використовується для лікування псоріазу, вітиліго, гніздової плішивості. Лікування проводять під наглядом лікаря. Призначають у вигляді таблеток і зовнішньо — у вигляді розчину для втирання. Можливий побічний вплив препарату (головний біль, серцебиття, біль у ділянці серця та диспептичні явища). Бероксан протипоказаний при гострих шлунково-кишкових захворюваннях, гепатиті, цирозі печінки, гострому і хронічному нефриті, діабеті та гіпертонічній хворобі. Його не рекомендують застосовувати у дітей до 5 років і хворим похилого віку (>60 років). Під час лікування в денні години рекомендується носити світлозахисні окуляри. Кращий ефект при лікуванні відмічають у хворих молодого віку, при невеликій давності захворювання, у брюнетів і людей, схильних до загорання. Курс лікування складається з 4–6 циклів з перервами між ними 15–20 днів.
Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1992; Йорданов Д., Николов П., Бойчинов А. Фитотерапия. — София, 1968; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения / Под ред. Г.П. Яковлева, К.Ф. Блиновой. — СПб., 2002; Энциклопедия пищевых лекарственных растений / В.К. Лавренов, Г.В. Лавренова, В.Д. Онипко и др. — М., 2001.