СОЦІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ — організаційно-правова діяльність держави щодо матеріального забезпечення, соціального обслуговування, надання медичної та фармацевтичної допомоги за рахунок спеціально створених фінансових джерел особам, які зазнали соціального ризику, внаслідок якого втратили здоров’я та/чи засоби до існування й не можуть матеріально забезпечити себе та своїх утриманців. С.з. — складова соціальної політики держави, що одночасно вважається невід’ємним компонентом системи соціального захисту і соціальної роботи. Конституцією України (ст. 46) гарантовано право громадян на соціальний захист, що містить право на забезпечення в разі повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
С.з. ґрунтується на спеціалізованих нормах міжнародного права, зокрема конвенції Міжнародної організації праці «Про мінімальні стандарти соціального забезпечення», згідно з якою до сфери С.з. належить медична допомога, допомога в разі хвороби, безробіття, старості, трудового каліцтва або професійних захворювань, інвалідності, втрати годувальника, у період вагітності та при пологах, сімейна допомога. Крім того, право кожного громадянина на С.з. визнається в міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, який Україна ратифікувала 19.10.1973 р., відповідно до якого (ст. 25) сучасна правова держава повинна гарантувати такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, що необхідно для підтримання здоров’я, а також право на С.з. Державами — членами ЄС підписано Європейську хартію про основні соціальні права, яка встановлює права громадян країн ЄС і в якій розрізняють права працюючих громадян, що мають право на адекватний соціальний захист і С.з. у разі втрати заробітку або внаслідок настання іншого соціального ризику, а також права непрацюючих громадян, які не мають засобів до існування й отримують соціальну допомогу в розмірі прожиткового мінімуму. Конституція України (ст. 46) установлює саме таке право, яке традиційно в міжнародній та вітчизняній юридичній практиці отримало свій спеціальний термін — право на С.з. Сучасні організаційно-правові форми С.з. стосовно фінансування й забезпечення С.з. диференціюють за такими ознаками: способом акумуляції коштів, за рахунок яких фінансується С.з.; переліком суб’єктів, які отримують забезпечення за рахунок С.з.; видами С.з. та державними органами, що надають С.з. Таким чином, С.з. втілено в різні організаційно-правові форми і види, а саме:
1. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування — одна з найпоширеніших інституціональних форм С.з. як в Україні, так і за кордоном, фундаментальна основа державної системи С.з. населення, що гарантує матеріальне забезпечення й підтримання непрацездатних громадян за рахунок фондів, сформованих працездатними членами суспільства. До його основних видів належить пенсійне, медичне, страхування на випадок безробіття та від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання, від тимчасової непрацездатності. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування функціонує на принципах визначеності, законності, обов’язковості фінансування страховими фондами, солідарності й субсидування, гарантованості, рівності, цільового використання коштів фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
2. С.з. у вигляді державних виплат (пенсійне забезпечення військовослужбовців, численні види державної допомоги родинам із дітьми, а також виплати на професійне навчання та працевлаштування інвалідів, забезпечення засобами пересування тощо) передбачає прямі асигнування з державного та місцевих бюджетів.
3. С.з. за рахунок коштів соціальних фондів підприємств, благодійних організацій і приватних добровільних внесків громадян («Союз «Чорнобиль України», «Фонд України соціального захисту інвалідів» та ін.) надається вибірково, враховується діагноз і матеріальний стан потребуючих.
4. С.з. непрацездатних громадян у державних, комунальних та інших установах соціального призначення відбувається за рахунок прямих асигнувань з бюджету та належить до сфери послуг для людей похилого віку (перебування в будинках-інтернатах та обслуговування непрацездатних вдома).
5. Адресна соціальна допомога — відносно нова форма С.з. окремим непрацездатним або малозабезпеченим громадянам залежно від рівня їхньої забезпеченості й можливостей держави. Суб’єктами С.з. визнаються особи, які потребують такої допомоги, виходячи зі стану їх нужденності (рівень доходів не досягає прожиткового мінімуму). Право на соціальну допомогу не зумовлюється трудовою діяльністю чи сплатою страхових внесків; фінансування здійснюється за рахунок бюджетів різних рівнів.
6. Недержавне С.з. — добровільна форма С.з., здійснюється поряд з іншими формами С.з. у рамках колективно-договірного чи індивідуально-договірного регулювання на підприємствах, в установах, організаціях; також у вигляді благодійної діяльності фізичних та юридичних осіб, а також через недержавні пенсійні фонди, які здійснюють діяльність із недержавного пенсійного страхування. Вкладники коштів у недержавні фонди не позбавляються державних пенсій, а лише одержують до них додаткові виплати.
Названі організаційно-правові форми С.з. доповнюють одна одну і є складовими системи соціального захисту населення. Усі види С.з. мають спільну мету — ефективний соціальний захист громадян у передбачених законом випадках.
Копиленко О.Л., Римаренко Ю.І., Мозговий Л.І. та iн. Правознавство: Навч. посіб. — К., 2007; Котвіцька А.А. Методологія соціальної справедливості фармацевтичного забезпечення населення // Фармац. журн. — 2008. — № 2. — С. 8–12.; Тюптя Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота: Теорія і практика. — К., 2004; Ярошенко І.С. Право соціального забезпечення: Навч. посіб. — К., 2005. — 232 с.