ВЕГЕТАТИВНА НЕРВОВА СИСТЕМА — частина нервової системи, що іннервує внутрішні органи, шкіру, гладкі м’язи, залози внутрішньої секреції та серце, кровопостачання і трофіку всіх органів, а також підтримує сталість внутрішнього середовища організму. В.н.с. не перебуває під контролем свідомості, на відміну від соматичної, що зумовлює аферентні та еферентні зв’язки організму із зовнішнім середовищем. На цій підставі В.н.с. називають автономною. Однак її автономність є досить умовною, тому що принципово можливо довільно керувати вегетативними функціями, що вдається здійснити після спеціального цілеспрямованого тренування (напр. за системою індійських йогів). Анатомічно В.н.с. представлена ядрами сірої речовини, нервовими вузлами (гангліями) і нервовими шляхами — волокнами, розміщеними у спинному та головному мозку. У ній розрізняють парасимпатичну й симпатичну нервові системи. Крім того, цей відділ периферичної нервової системи у своїй структурі має метасимпатичну частину, що охоплює весь комплекс порожнинних внутрішніх органів, в яких розміщені внутрішньоорганні вузли, що мають рефлекторні дуги, які замикаються в самих органах. Рефлекторна дуга вегетативного рефлексу має двонейронну структуру — периферична частина всіх еферентних симпатичних і парасимпатичних нервових шляхів побудована із двох послідовно розміщених нейронів (грец. neuron — нерв). Клітини першого нейрона лежать у певних відділах ЦНС. Аксони (прегангліонарні волокна) цих клітин, залишаючи ЦНС, прямують на периферію та закінчуються в тому чи іншому нервовому вузлі (ганглії В.н.с.). Тут міститься тіло другого нейрона, на якому аксон першого нейрона утворює синаптичні закінчення. Аксони клітин другого нейрона (постгангліонарні волокна) ідуть до іннервованого органа. Клітини перших нейронів симпатичної нервової системи розміщені в тораколюмбальних центрах — у бічних рогах сірої речовини грудних і поперекових сегментів спинного мозку (від I грудного до II–IV поперекового): вегетативні волокна від них виходять через передні корінці спинномозкових сегментів разом із відростками моторних нейронів. Центри парасимпатичної нервової системи розміщені в: 1) середньому мозку — мезенцефальні центри; вегетативні волокна від них ідуть у складі окорухового нерва (IV пара); 2) довгастому мозку — бульбарні центри, еферентні волокна від них проходять у складі лицьового (VII пара черепно-мозкових нервів), язикоглоткового (IX пара) і блукаючого (X пара) нервів, що іннервують більшу частину внутрішніх органів; 3) крижових сегментах спинного мозку — сакральні центри, волокна від них ідуть у складі тазових нервів, що іннервують товстий кишечник, сечовий міхур і статеві органи. Усі рівні В.н.с. підлеглі вищим вегетативним центрам, розміщеним у проміжному мозку — у гіпоталамусі та смугастому тілі. Ці центри координують функції багатьох органів і систем організму. Вони, у свою чергу, підлеглі корі великих півкуль, яка забезпечує цілісне реагування організму, поєднуючи його соматичні й вегетативні функції в єдині акти поведінки. Вегетативні вісцеральні ганглії — складні анатомічні утворення, що становлять собою станції перемикання першого нейрона В.н.с. на другий. У них відбуваються синаптичні контакти між закінченнями аксонів перших нейронів і клітинними тілами других нейронів; до їхнього складу входять також волокна перших і других нейронів вегетативних нервів, синаптичні контакти яких перебувають в інших гангліях, розміщених вище або нижче по ходу вегетативних нервів. Ганглії симпатичного відділу В.н.с. залежно від їхньої локалізації поділяють на вертебральні (паравертебральні) та превертебральні. Вертебральні симпатичні ганглії розміщені по обидва боки хребта, утворюючи два прикордонні стовбури (симпатичні ланцюжки). У гангліях прикордонного стовбура переривається більшість симпатичних прегангліонарних нервових волокон; менша їхня частина проходить через прикордонний стовбур без перерви й переривається у превертебральних гангліях. Превертебральні ганглії (сонячне сплетіння — черевний вузол, верхній і нижній брижові вузли) поширюються на більшій, ніж ганглії прикордонного стовбура, відстані від хребта; разом із тим вони перебувають у певному віддаленні й від іннервованих ними органів. Ганглії парасимпатичного відділу В.н.с. розміщені всередині органів (інтрамурально) або поблизу них (війковий вузол, вушний вузол, крилопіднебінний, під’язиковий). Внутрішньоорганні волокна й ганглії утворюють сплетіння, багаті нервовими клітинами, розміщені у м’язових стінках багатьох внутрішніх органів, напр. серця, бронхів, середньої та нижньої третин стравоходу, шлунка, кишечнику, жовчного міхура, сечового міхура, а також у залозах зовнішньої та внутрішньої секреції. Кількість нервових клітин у гангліях у кілька разів (у верхньому шийному симпатичному вузлі — у 32 рази, у війковому вузлі — у 2 рази) більша за кількість прегангліонарних волокон. Кожне із цих волокон сильно розгалужується й утворює синапси на багатьох клітинах ганглія. На кожному гангліонарному нейроні є синапси, утворені багатьма прегангліонарними волокнами. Із цією конвергенцією пов’язане явище просторової сумації нервових імпульсів. Симпатичні нервові волокна мають значно більше поширення, ніж парасимпатичні. Симпатичні нерви іннервують фактично всі органи й тканини організму; на відміну від парасимпатичних нервів, які не іннервують кісткові м’язи, ЦНС, більшу частину кровоносних судин і матку. Відмінності у фізіологічних властивостях симпатичного й парасимпатичного відділів визначили різний ступінь чутливості їх до хімічних подразників. Так, симпатична система відрізняється високою чутливістю до адреналіну, а парасимпатична система виявляє високу чутливість до холіноподібних речовин. Прегангліонарні симпатичні волокна передають імпульси на інший нейрон, виробляючи медіатор ацетилхолін, який взаємодіє у гангліях із Н-холінорецепторами. Передача порушення із постгангліонарних волокон на робочий орган здійснюється за допомогою медіатора норадреналіну (адренергічні), який взаємодіє з α1— і α2— та β1— і β2-адренорецепторами. Постгангліонарні симпатичні волокна, що іннервують потові залози і судини кісткових м’язів, виділяють ацетилхолін, є холінергічними. Як прегангліонарні, так і постгангліонарні волокна парасимпатичної системи є холінергічними, виділяючи медіатор ацетилхолін, який взаємодіє з Н-холінорецепторами (у гангліях) та М-холінорецепторами (в органах). Симпатичні ефекти більш дифузні й генералізовані завдяки інтенсивному розгалуженню симпатичних волокон, що призводить до активації роботи органів, а саме підвищення амплітуди та частоти серцевих скорочень, розширення бронхів та бронхіол і посилення вентиляції легень, підвищення АТ, потовиділення, гальмування секреторної та моторної функції ШКТ, зменшення діурезу, розширення зіниць тощо. Парасимпатичні ефекти не настільки генералізовані, оскільки ефекторні волокна мають менше бічних галузей, а їх закінчення більш суворо локалізовані. Парасимпатична нервова система домінує у стані спокою, сприяє відновленню запасів енергії під час відпочинку, викликає заспокійливу і розслаблювальну дію, відновлює гомеостаз. Ефекти дії недовготривалі (медіатор ацетилхолін нестійкий, швидко руйнується ферментом холінестеразою), у межах іннервованого органа (завдяки інтрамуральним гангліям). Багато внутрішніх органів мають подвійну іннервацію.
Словарь физиологических терминов / Под. ред. О.Г. Газенко. — М., 1987; Українсько-англійський ілюстрований медичний словник Дорланда. У 2 т. — Львів, 2007; Физиология человека / Под ред. Г.И. Косицкого. — М., 1985.