ПЕРЕЦЬ — під назвою «перець» у ботанічній класифікації мають на увазі різні роди, що належать до різних родин: рід пімента або перець духмяний — Pіmenta із родини миртові — Myrtaceae; рід перець стручковий — Capsіcum, що належать до родини пасльонові — Solanaceae; рід перець — Pіper, що належать до родини перцеві — Pіperaceae.
П. стручковий (П.с.) — Capsіcum (грец. kapsa — вмістилище, скринька). Цей рід є чагарниками, напівчагарниками або багаторічними трав’янистими рослинами 20 видів. Батьківщиною роду є Гватемала, Мексика, Куба. Численні солодкі та гострі сорти культивуються в усьому світі, найбільше — в Іспанії, Індії, Греції, Італії, Болгарії, Каліфорнії, Румунії, у колишній Югославії, Угорщині, Мексиці, в Україні й Молдові. У медицині використовують гострі (пекучі) сорти перцю. Щоб відрізнити П.с. від перцю чорного в ряді країн Американського континенту його називають чилі — chіlі — від індійської назви цієї рослини, а у східноєвропейських країнах — паприка.
П.с. однорічний — Capsіcum annuum L. — однорічна трав’яниста рослина. Корінь стрижневий, сильно гіллястий. Стебло 30–60 см завв. трав’янисте, зелене, голе, у вузлах дещо потовщене, при основі дерев’янисте. Листки прості, черешкові, еліптичні або яйцеподібні, загострені, темно-зелені. Квітки досить великі, правильні, сидячі, на довгих квітконіжках, поодинокі, рідше — по два, розташовані у розвилках гілок та в пазухах листків. Чашечка напівкуляста, 5–6-гранна, з короткими прямими зубцями. Віночок майже білий, колесоподібний, з короткою широкою трубкою, з п’ятироздільним відгином, пелюстки віночка яйцеподібні, загострені, розпростерті; 5 тичинок, прирослі до основи трубки віночка. Маточка гола, зав’язь верхня, майже куляста, стовпчик нитковидний. Плід — прямостояча або поникла, роздута, гладка, багатонасінна ягода, за формою довгаста, яйцеподібна, куляста або конічна; червона, буро-червона, жовто-червона, жовта, фіолетова або іншого кольору. У достиглих плодів чашечка залишається.
Як ЛРС використовують стиглі висушені плоди П.с. гірких сортів — Fructus Capsіcі. До заготівлі, сушіння й зберігання сировини треба ставитися з обережністю, оскільки пил подразнює слизову оболонку.
Плоди П.с. містять так звані алкалоїди — капсаїциноїди (0,1–2,0%), головним з яких є капсаїцин (48,6%), або ваніліламід ізодецилової кислоти, а також 6,7-дигідрокапсаїцин (36%), нордигідрокапсаїцин (7,4%), гомодигідрокапсаїцин (2%), гомокапсаїцин (2%); каротиноїди: капсантин, α-, β-каротин, карсорубін; вітамін С, Р, стероїдні глікозиди (капсикозиди А,В, С, D), етерна олія (до 1,5%), солі фосфору, кальцію й калію, жирна олія (у насінні — до 10%). Трава П.с. містить глікоалкалоїди — соласодин, соланидин, соланін і кумарин — скополетин.
Капсаїцин
Лінімент і пластир П.с. використовують як місцевий подразнювальний ЛП. Настойка плодів — для підвищення апетиту, поліпшує травлення. За кордоном препарати виготовляють з олеорезину, який являє собою очищений екстракт суми капсаїциноїдів. Олеорезин входить до складу препаратів, які застосовують для лікування міозитів, люмбаго і ревматизму. Препарати П.с. призначають для лікування артритів, ревматизму, невралгії, люмбаго і при обмороженнях. Паприку та олеорезин застосовують у харчовій промисловості як природний барвник. Не можна наносити ці препарати на ушкоджену поверхню через небезпеку виникнення алергії. Тривалість застосування — не більше 2 діб, повторне використання на тому самому місці можливе не раніше, ніж через 2 тиж, тому що знижується чутливість нервових закінчень. Плоди П.с. і його препарати подразнюють слизові оболонки і навіть у невисоких концентраціях викликають дуже болючі відчуття. Вдихання порошку перцю може викликати алергічний альвеоліт, слід уникати потрапляння плодів і препаратів з П.с. на слизові оболонки, особливо очей. Ця його властивість використана у виробництві балончиків для індивідуального захисту людини. У Болівії, Парагваї, Аргентині культивують та використовують у медицині Capsіcum pendulum Wіlld. — П.с. повисаючий, а в Мексиці, Перу і Болівії — C. pubescens Ruіz et Pav. — П.с. опушений. Багаторічний чагарник — Capsіcum frutescens L. — П.с. чагарниковий вирощують у Латинській Америці. Крім вищевказаних видів П., у медичній практиці використовують гострі сорти інших видів роду П.с.: Capsіcum conіcum — П.с. колумбійський; Capsіcum angulosum — П.с. перуанський, П.с. довгий — Capsіcum longum DC.
Рід П. — Pіper (грец. peperi — перець) з родини перцевих — Pіperaceae — чагарники або ліани, рідше невеликі деревця або трави. Цей рід налічує близько 200 видів.
П. чорний (П.ч.) — Pіper nіgrum L. Походить з південно-західного узбережжя Індії (Ассам і Малабар), широко культивується на півдні та заході Індії, у Шрі-Ланці, Індонезії, західній і тропічній Африці, Лагосі і на Мадагаскарі, Антільських островах, Ямайці, Гваделупі, Бразилії, о. Яві, на Борнео, Суматрі.
П.ч. — ліана, яка чіпляється за допомогою повітряних коренів. Листки серце- або яйцеподібні. Квітки зібрані в пухкі сережки. Плоди — соковиті, кулясті кістянки, спочатку зелені, а при дозріванні червонуваті, і нарешті жовтіючі. Плоди дозрівають повільно, протягом 4–6 міс.
Плоди П.ч. містять алкалоїди — піперин (5–9%), етерну олію (0,9–2,5%), камедь, смолу (1–2%), жирну олію (6–12%), крохмаль. Запах етерної олії зумовлюють моноциклічний монотерпеноїд феландрен та біциклічний сесквитерпеноїд каріофілен.
Піперин
У медицині плоди П.ч. використовують з метою збудження апетиту і сприяння травленню, як пряність і приправу до м’ясних, рибних і овочевих блюд, а також для консервування.
Аналогічний хімічний склад є у П. довгого — Pіper longum L. Плоди цього виду рекомендують при зубному болю у вигляді примочок (має анальгезивну дію), вони знижують секрецію слизових оболонок.
До роду Pіper також належить П. вузьколистий (П.в.) (матико) — Pіper angustіfolіum Ruіz et Pav., який походить з Мексики, Південної Америки, Куби, а культивують його в Аргентині, Колумбії, Бразилії, Венесуелі, на Кубі, в Африці, Індії.
П.в. — чагарник 2–3 м завв. з характерними довгими і чотиригранними гілками з короткочерешковими супротивними листками. Квітки дрібні, жовті, зібрані в довге колосовидне суцвіття. Плоди дрібні, тверді, червоно-коричневі, містять одну червонясто-брунатну насінину. У медицині використовують листя П.в. — Folіum Matіco. ЛРС містить етерну олію, до складу якої входять азарон і цінеол, смоли, гіркоти, дубильні речовини. Використовують листя, які мають кровоспинну, стимулювальну, в’яжучу, сечогінну та дезінфікуючу дію.
П. сп’яняючий (П.с.) (кава-кава) — Pіper methystіcum Foster, Macropіper latіfolіum Mіq., M. Methystіcum (G.Forst) Hook et Arnote походить з Нової Гвінеї, островів Тихого океану, Мікронезії й Полінезії.
П.с. — густо олистяний кущ 2–7 м завв. з могутнім кореневищем. Корені досягають 60 см завд. і 8 см у діаметрі. Листки серцеподібні, загострені, гладкі, зелені на обох поверхнях, завд. до 25 см, з черешками завд. до 6 см. Квітки зібрані в неправильних початко-подібних суцвіттях. У медицині використовують кореневища П.с. (Rhіzoma Pіperіs methystіcі) і смолу. ЛРС містить кавапірони або кавалактони (3,5%): каваїн, метисцин, дигідрометисцин, 7,8-дигідрокаваїн, 5,6-дегідрокаваїн, 5,6-дегідрометисцин і янгонін, деметоксіянгонін, халкони, серед яких флавокаваїн А, У, С. Головним кавалактоном є енолід (5,6-дигідро-α-пірон з асиметричним атомом вуглецю) і дієноліди, у сировині ідентифіковано крохмаль, смолу (5–10%), аміди, ароматичні кислоти, мінеральні речовини (кальцій, натрій, залізо, магній, амінокислоти) (3,5%).
Каваїн
Пірони П.с. розслаблювально діють на скелетні м’язи, а також виявляють жарознижувальну та місцеву анестезувальну дію. Напій із свіжих кореневищ виявляє седативну, снотворну і наркотичну дію. У нар. медицині П.с. використовують при шлунково-кишкових захворюваннях і при лікуванні гонореї. Надземна частина використовувалася аборигенами при отруєннях.
Рід пімента (П. духмяний — П.д.) — Pimenta — рід дерев’янистих, зазвичай дуже ароматичних рослин родини миртових — Myrtaceae, налічує 18 видів, розповсюджених у тропіках Америки і Вест-Індії. Найбільший інтерес представляє П. дводомна (П. лікарська) — Pimenta officinalis Berg. (P. dioica (L.) Merr.), дикі види якої ростуть у Західній Індії, Мексиці, Центральній Америці та культивується у Бразилії, Гондурасі, Гватемалі, Шрі-Ланці, Індонезії, Індії, на Кубі та Ямайці.
П.д. — вічнозелене дерево 13 м завв. Листки супротивні, на коротких черешках, шкірясті великі, широколанцетні або овальні, 5–15 см завв. Суцвіття — щиткоподібна китиця. Квітки білі, дрібні, 4-членні. Як сировину застосовують плоди П.д. — Fructus Pimentae. Сировина містить етерну олію, евгенол, цинеол, каріофілен, феландрен, дубильні сполуки, смоли. Мають послаблювальну, антисептичну та коригувальну дію. Плоди використовують у парфумерії та косметиці як пряність та для консервації у харчовій промисловості.
Легин Г.Я. Капсаицин и его аналоги: свойства, получение, применение // Хим.-фармац. журн. — 1996. — № 1, Т. 30; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения / Под ред. Яковлева и К.Ф. Блиновой. — СПб., 1999; Govindarajan V.S. Capsicum — production, technology, chemistry and quality // CRC Critical Reviews in Food Science and Nutrition. — 1986. — Vol. 24, № 3.