ПЕРСИСТЕНЦІЯ (лат. persistere — залишатися, упиратися) — тривале збереження збудника в організмі.
При гострій інфекційній хворобі час перебування вірусу в організмі визначається тривалістю інкубаційного періоду і періоду неускладненого клінічного перебігу хвороби. Збереження вірусу довше цього терміну — П.; у ряді випадків П. вірусів триває місяцями і роками, іноді все життя. Персистуючий бактеріофаг існує в бактеріях у вигляді неінфекційного профага, активація якого викликає лізис бактерій. Залежно від наявності чи відсутності зовнішніх проявів феномена П. патогенних чи потенційно патогенних вірусів розрізняють: латентні вірусні інфекції з періодичними загостреннями (чи без них), у проміжках між ними вірус не виявляється; хронічні вірусні інфекції з вірусом, що постійно виділяється, з більш-менш вираженими ознаками захворювання організму (чи пошкодження клітин); повільні вірусні інфекції, що характеризуються тривалим, іноді багаторічним інкубаційним періодом з наступним неухильним розвитком захворювання, що спричиняє загибель організму. Чимало дослідників включають у цю класифікацію групу персистентних вірусних інфекцій з безсимптомним перебігом, що не супроводжуються постійним виділенням у навколишнє середовище вірусу. П. вірусів, є безсимптомними чи з маловираженими ознаками ушкодження, називають також вірусоносійством. Особливу епідеміологічну небезпеку становлять персистентні вірусні інфекції, при яких у навколишнє середовище виділяється вірус. У той же час П. вірусів має велике значення в екології збудників, тому що сприяє збереженню вірусу як виду. П. вірусів залежить від ступеня резистентності організму: чим менш сприйнятливий організм до даного вірусу, тим частіше спостерігаються приховані форми інфекції. Відносна стійкість організму (чи клітин) до деяких вірусів може бути зумовлена генетичними й імунологічними факторами. У процесі П. вірусів можуть змінюватися властивості вірусної популяції: можливе зниження ступеня вірулентності, утрачення гемаглютинувальної активності, зміна морфології, а іноді й антигенної структури віріонів. Внаслідок зміни реактивності клітин і властивостей вірусів клінічні прояви П. вірусів можуть істотно відрізнятися від симптомів гострої інфекції, спричиненої тим же вірусом.
БМЭ. — М., 1982. — Т. 19; Борисов Л.Б., Фрейдлин И.С. Краткий справочник микробиологической терминологии. — М., 1985; Медицинская микробиология / Под ред. В.И. Покровского. — М., 2001; Советский энциклопедический словарь. — М., 1980.