ПЕРЦЕПЦІЯ СОЦІАЛЬНА (лат. perceptio — сприйняття; socialis — суспільний) — сприйняття, розуміння й оцінка людьми соціальних об’єктів: інших людей, самих себе, груп, соціальних спільнот та ін. Термін П.с. був уведений американським психологом Дж. Брудером для позначення факту соціальної зумовленості сприйняття, його залежності не тільки від характеристик стимулу (об’єкта), але й від минулого досвіду суб’єкта, його цілей, намірів, від значущості ситуації тощо. Пізніше під П.с. стали розуміти цілісне сприйняття суб’єктом не тільки предметів матеріального світу, але й соціальних об’єктів (інших людей, груп, класів, народностей), соціальних ситуацій та ін. Особливостями П.с. є: 1) активність суб’єкта П.с., яка означає, що він (індивід, група та ін.) не є пасивним і байдужим стосовно того, що сприймає, на противагу до сприйняття неістот. І об’єкт, і суб’єкт соціального сприйняття впливають один на одного, прагнуть трансформувати уявлення про себе в сприятливий бік; 2) цілісність того, що сприймається, вказує на те, що увага суб’єкта П.с. зосереджена, перш за все, не на моментах породження образу як результату відбиття реальності, що сприймається, а на змістовних і оціночних інтерпретаціях об’єкта сприйняття; 3) мотивованість суб’єкта П.с., яка свідчить про те, що сприйняття соціальних об’єктів характеризується більш вираженим поєднанням пізнавальних інтересів суб’єкта з його емоційним ставленням до того, кого сприймають, явною залежністю П.с. від мотиваційно-змістовної орієнтованості того, хто сприймає. П.с. зазвичай проявляється як: 1) сприйняття членами групи: а) один одного, б) членів іншої групи; 2) сприйняття людиною: а) самого себе, б) своєї групи, в) «чужої групи»; 3) прийняття групою: а) своєї людини, б) членів іншої групи; 4) сприйняття групою іншої групи (або груп). Процес П.с. являє собою діяльність його суб’єкта (спостерігача) з оцінки зовнішнього вигляду, психологічних особливостей, дій і вчинків особи, за якою спостерігають, або об’єкта, внаслідок чого у суб’єкта П.с. складається конкретне ставлення до того, за ким спостерігають, і формуються певні уявлення про можливу поведінку конкретних людей і груп. Залежно від цих уявлень суб’єкт П.с. прогнозує своє ставлення і поведінку в різних ситуаціях взаємодії й спілкування з іншими людьми. Тому для майбутніх викладачів фармацевтичних ВНЗ важливим є засвоєння в процесі професійно-педагогічної підготовки закономірностей та технологій пізнання людини, формування рефлексивно-перцептивних умінь, тобто вмінь пізнавати власні індивідуально-психологічні особливості, оцінювати власний психічний стан, здійснювати різнобічне сприйняття та адекватне пізнання особистості студента. Ці вміння ґрунтуються на системі відповідних знань (закономірностей і механізмів міжособистісного пізнання й рефлексії, вікової психології підлітків, юнацтва, дорослих слухачів) та рефлексивно-перцептивних навичок. У професійній діяльності провізора рефлексивно-перцептивні навички дають йому змогу здійснювати дії з пізнання особистості потенційного споживача ліків з метою якісного задоволення його потреб у лікарській допомозі.
Заброцький М.М. Педагогічна психологія: Курс лекцій. — К., 2000; Крысько В.Г. Социальная психология: Схемы и комментарии. — М., 2001; Психологический словарь / Под общ. ред. Ю.Л. Неймера. — Ростов-на-Дону, 2003; Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. — М., 1990.