ПЕТРУШКА КУЧЕРЯВА (П. городня, П. посівна) — Petroselinum crispum (Mill.) A.W.Hill. (P. sativum Hoffm.) (латиніз. грец. petroselinon — споріднена селері скельна рослина, від petros — скеля та selinon — селера; лат. crispus, a, um — кучерявий + sativus, a, um — посівний) — дворічна трав’яниста рослина родини селерових (зонтичних) — Apiaceae (Umbelliferae); рос. назви — петрушка кудрявая, петрушка огородная, петрушка посевная; нар. назви — патранжай, П. звичайна, П. проста. У перший рік утворює розетку листків і білий веретеноподібний корінь, на другий — прямостояче, круглясте, вздовж ребристе, від середини розгалужене (гілки супротивні або кільчасті) стебло 30–100 см завв. Листки трикутні, темно-зелені; прикореневі й нижні стеблові — довгочерешкові, двічі або тричіперисторозсічені, з оберненояйцеподібними, при основі клиноподібними, тричінадрізаними або глибокозубчастими листочками (зубці тупуваті, з дрібним білуватим вістрям); верхні — трироздільні, з ланцетно-лінійними частками. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, 5-пелюсткові, зібрані в складні зонтики; пелюстки округлі, при основі серцеподібні, виїмчасті, у виїмці — із загнутою всередину часточкою, жовтувато-зелені або білуваті, часто з червонуватим відтінком. Плід — вислоплідник, що розпадається на два випуклих мерикарпії, неправильно-яйцеподібної форми, з витягненим носиком на верхівці й п’ятьма реберцями, два з яких світліші, розміщені по краях. Цвіте у червні–липні, плодоносить у липні–серпні. П.к. походить з гірських районів Середземномор’я. По всій території України її культивують як пряну рослину, часом вона дичавіє. Існує 2 різновиди П.к.: коренева (з потовщеним коренем) і листкова. Рослина неофіцинальна. В нар. медицині використовують плоди (Fructus Petroselini), рідше — листя (Folia Petroselini) і корені петрушки (Radices Petroselini). Заготовляють листя в перший рік вегетації рослини й використовують свіжими або сушать (після чого черешок відокремлюють від пластинок і відкидають). Плоди збирають у період воскової стиглості (зрізані зонтики підсушують і обмолочують). Коренеплоди копають у кінці першого року вегетації (восени) чи навесні наступного року, миють і використовують свіжими або розрізають уздовж на кілька частин і сушать. Усі частини рослини містять ефірну олію (у траві — до 0,3%, у коренях — до 0,1%, у плодах — до 7%). До її складу входять апіол, міристицин, апіолова кислота, алілтетраметоксибензол, пінен тощо.
Міристицин
Апіол
Алілтетраметоксибензол
Крім того, у плодах є фурокумарин бергаптен, флавоноїди і жирна олія — 17–22%, яка складається в основному з гліцеридів петрозелінової кислоти. У листках є аскорбінова кислота — 58–290 мг%, β-каротин — 1,7 мг%, токофероли — 1,8 мг%, фолієва кислота; фурокумарин псорален — 0,02–0,04%; флавоноїди: апіїн, лютеолін-7-апіоглюкозид, кверцетин, кемпферол, хризоеріол-7-апіофуранозидоглюкозид, ізорамнетин-3,7-диглюкозид, вербіозид та нарингенін; білки, цукри (переважно глюкоза і фруктоза); макро- та мікроелементи; у коренеплодах — нікотинова кислота — 1,0 мг%, піридоксин — 0,6 мг%, аскорбінова кислота — 20–35%, білки, цукри (переважно сахароза), кумарини, флавоноїд апігенін, макро- і мікроелементи: K, Ca, Fe, P.
Настій листя, відвар плодів або коренеплодів П.к. посилюють діурез, підвищують тонус гладких м’язів матки, кишечнику і сечового міхура, збуджують апетит і поліпшують травлення, пригнічують процеси бродіння в кишечнику, розчиняють камені й пісок у сечовивідних шляхах, регулюють менструацію, сприяють виділенню молока у матерів-годувальниць, зміцнюють зір, виявляють жовчогінну, спазмолітичну і потогінну дію. Особливо сильний спазмолітичний вплив на сечоводи мають свіжоприготовлені відвари петрушки. Насіння має абортивну дію. Ще Авіценна писав, що петрушка «очищує нирки, міхур і матку». Застосування препаратів П.к. показане при набряках серцевого походження, водянці, нирковокам’яній хворобі, запальних процесах у сечовому міхурі, простатиті, функціональних порушеннях травлення, диспепсії, метеоризмі, кишкових коліках, гіпотонічних маткових кровотечах у післяродовий період, при лікуванні гіпоменструального синдрому, у випадку гарячки та при декомпенсованих пороках серця. Екстракт плодів П.к. входить до комплексного препарату Фітолізин, екстракт коренів — до крему Таліта. Рослину внесено до БТФ як таку, що має діуретичну, спазмолітичну та вітрогінну дію. Використовують у гомеопатії. Протипоказано вживати препарати петрушки внутрішньо при нефриті, гострому циститі, подагрі, епілепсії, менструації, вагітності. Використовують петрушку і зовнішньо: свіжим соком лікують дерматити від укусів комах, виводять веснянки і темні пігментні плями. Широко застосовують як пряність у свіжому і висушеному вигляді.
Лекарственные свойства сельскохозяйственных растений / Под ред. М.И. Борисова. — Минск, 1974; Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1990; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения / Под ред. Г.П. Яковлева и К.Ф. Блиновой. — СПб., 2002.