АЛЕЛОПАТІЯ (грец. άλλήλων — взаємно і πάθος — вплив) — взаємний вплив рослин, що входять до складу фітоценозу, зумовлений виділенням ними в навколишнє середовище фізіологічно активних речовин. Кількість і склад речовин (алкалоїди, глікозиди, органічні кислоти, сапоніни, кумарини, флавоноїди, терпени, олії, дубильні речовини тощо), що виділяються в повітря, ґрунт, воду, залежать від виду органа, фізіологічного стану рослин, умов зростання. Метаболіти одних рослин діють на інші рослини через зміни навколишнього середовища, де зазнають низки послідовних перетворень, унаслідок чого відбувається кругообіг цих речовин у біогеоценозі. Супутні мікрофлора і мікрофауна та інші можуть посилювати або послаблювати активність виділення метаболітів рослинами та змінювати характер їхньої взаємодії. Алелопатичний взаємовплив спричиняє зміни в загальному обміні речовин, анатомічній структурі рослинних тканин, інтенсивності перебігу фізіологічних процесів: дихання, фотосинтезу, надходження поживних речовин. Явище А. застосовують при розробленні структури сівозмін і мішаних посівів різних культур, для запобігання ґрунтовтомі в монокультурі та для боротьби з бур’янами і фітопатогенними організмами. Термін «А.» запропонував німецький учений Г. Моліш у 1937 р.
Биологический энциклопедический словарь / Глав. ред. М.С. Гиляров. — М., 1986; Біологічний словник /За ред. К.М. Ситника, В.О. Топачевського; 2-ге вид. — К., 1986; Матвеев Н.М. Аллелопатия как фактор экологической среды. — Самара, 1994; Райс Э. Аллелопатия / Пер. с англ. под ред. А.М. Гродзинского. — М., 1978.