МІНІМАЛЬНА ЗАРОБІТНА ПЛАТА — це встановлена на державному рівні соціальна гарантія, яка є обов’язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності й господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників. М.з.п. в Україні регулюється ст. 95 Кодексу законів про працю України та ст. 3 Закону України «Про оплату праці». Відповідно до цих статей, М.з.п. — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).
В аптеці ставка у розмірі М.з.п. може бути встановлена для допоміжного персоналу: санітарки, фасувальника тощо. До М.з.п. не входять доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Розмір М.з.п. встановлюється і переглядається відповідно до ст. 9 і 10 Закону України «Про оплату праці» та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. М.з.п. встановлюється на національному рівні без будь-якого регіонального, галузевого чи іншого поділу. Розмір М.з.п. встановлюється ВР України за поданням КМУ не рідше одного разу на рік законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР; Кодекс законів про працю України (КЗпП) (Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законом Української РСР від 20.03.91 р. № 871-XII; Декретами Кабінету Міністрів України від 09.12.92 р. № 7–92, від 31.12.92 р. № 23–92; законами України від 10.09.96 р. № 357/96-ВР, від 01.06.2000 р. № 1766-III, від 18.11.2004 р. № 2190-IV, від 14.12.2006 р. № 466-V, від 25.06.2009 р. № 1574-VI).