ТКАНИНА (лат. textus, грец. histos) — група клітин і міжклітинної речовини, які мають однакову загальну будову, функції та походження. В організмі людини розрізняють чотири основні типи Т.: епітеліальну (покривну), сполучну, м’язову і нервову.
Епітеліальна Т. утворює шар клітин, з яких складаються покриви тіла і слизові оболонки всіх внутрішніх органів та порожнин організму, а також деякі залози. Клітини епітелію щільно прилягають одна до одної, захищаючи організм від мікроорганізмів і шкідливих впливів, та здатні до швидкого розмноження, забезпечуючи постійне відновлення цієї Т. Виділяють епітелій багатошаровий (ороговіваючий, неороговіваючий і перехідний); й одношаровий (простий стовпчастий, простий кубічний (плоский), простий сквамозний (мезотелій)). Шкіра покрита ороговіваючим багатошаровим (плоским) сквамозним епітелієм. Слизові оболонки, залежно від будови і функції, вистелені одношаровим простим стовпчастим (тонка, товста кишки, шлунок, дихальні шляхи — гортань, трахея, бронхи), неороговіваючим багатошаровим (плоским) сквамозним епітелієм (ротова порожнина, глотка, стравохід, кінцевий відділ прямої кишки). Слизова оболонка сечовивідних шляхів покрита перехідним епітелієм. Серозні оболонки (очеревина, плевра) вистелені простим сквамозним (одношаровим плоским) мезотелієм. Функції епітелію: захисна (епітелій шкіри); всмоктування (одношаровий епітелій тонкого кишечнику); участь в обміні речовин і газів (одношаровий плоский епітелій, який вистилає кровоносні, лімфатичні судини і альвеоли); виділення (епітеліальні капсули ниркоподібних клубочків).
Сполучна Т. (С.т.) розповсюджена по всьому організму. Підстилає епітелій, оточує судини, з якими вона пов’язана генетично і функціонально. Сформована С.т. складається з клітин і добре вираженої міжклітинної речовини, кількість якої дуже варіює у різних С.т. Міжклітинна речовина продукується клітинними елементами і може мати самостійне значення, надаючи певних властивостей тій чи іншій Т. Міжклітинна речовина кістки тверда, кров і лімфа рідка. С.т. має дуже багато перехідних форм, тому її класифікація дуже складна і частіше за все ґрунтується на функціях. До С.т. належать власне С.т. (рихла волокниста і щільна волокниста неоформлена і оформлена), тканини зі спеціальними властивостями (ретикулярна, жирова), тверді скелетні (кісткова і хрящова) і рідкі (кров і лімфа). Функції С.т.: трофічна (участь в обміні речовин — кров); захисна (фагоцитоз і участь у виробленні імунітету); механічна, або опорна (утворення зв’язок, сухожиль, хрящів, кісток); кровотворна (червоний кістковий мозок).
Рихла несформована С.т. супроводжує кровоносні судини, тобто наявна в кожній ділянці органа. Основа багатьох органів побудована з цієї Т. Міжклітинна речовина цієї Т. містить основну речовину, колагенові, еластичні й ретикулінові волокна. Клітинними елементами рихлої С.т. є фібробласти, гістіоцити, тучні клітини, плазматичні клітини, адвентиційні клітини, пігментні клітини, жирові клітини. Для цього виду С.т. характерним є переважання волокнистих структур і насамперед колагенових волокон. Ця особливість забезпечує високі амортизаційно-механічні властивості. Залежно від способу орієнтації колагенових волокон у просторі розрізняють оформлену і неоформлену щільну волокнисту С.т. Оформлена щільна волокниста С.т. локалізується у складі фіброзних мембран, зв’язок, сухожиль. Останні, з’єднуючи м’язи з кістками, зазнають дії вектора сили переважно в одному напрямку. Між окремими пучками волокон розміщені високодиференційовані клітини фібробластичного ряду (фіброцити), які своєю синтетичною активністю забезпечують фізіологічну регенерацію сухожильних пучків. Пучок колагенових волокон, оточений шаром фіброцитів, називається сухожильним пучком першого порядку. Фіброцити розмежовують сусідні сухожильні пучки першого порядку і на поздовжньому розрізі сухожилля мають вигляд рисочок. Характерним є чергування пучків колагенових волокон і рядів фіброцитів. Прикладом неоформленої щільної волокнистої С.т. може слугувати сітчастий шар дерми. У його складі товсті пучки колагенових волокон орієнтовані в різних напрямках, що забезпечує міцність шкіри за умови найрізноманітніших напрямків дії механічних чинників. Між пучками колагенових волокон лежать фібробласти і макрофаги, судинно-нервові пучки та основна міжклітинна речовина.
Кров — це рідка Т. організму, що циркулює в системі замкнених трубок-судин.
Лімфа — різновид С.т., є прозорою безбарвною рідиною, в якої немає еритроцитів і тромбоцитів, але багато лімфоцитів (див. Лімфа).
Характерною особливістю жирової Т. (Ж.т.) є переважання жирових клітин — адипоцитів. Розрізняють два види Ж.т.: білу і буру. Біла Ж.т. побудована з однопухирчастих адипоцитів, які в цитоплазмі містять одну велику краплю жиру. Жирові клітини утворюють часточки різних розмірів і форми. Між ними розміщені вузенькі прошарки пухкої С.т., в якій містяться фібробласти, тканинні базофіли, лімфоцити, тонкі колагенові волокна. Тут також локалізовані кровоносні та лімфатичні капіляри, які охоплюють своїми петлями жирові часточки. Біла Ж.т. відіграє роль депо високоенергетичного поживного матеріалу, яким для організму є нейтральні жири, бере участь в обміні води, виконує амортизаційні функції, захищаючи життєво важливі органи від механічних ушкоджень. Білий жир у людини розміщений переважно в ділянці передньої черевної стінки, на стегнах, у ділянках сідниць, в очеревині, підшкірній жировій клітковині. Бура Ж.т. складається з адипоцитів, які містять у цитоплазмі велику кількість дрібних жирових включень у формі пухирців. Ядро в цих клітинах займає центральне положення, у цитоплазмі міститься значна кількість мітохондрій, цитохроми яких зумовлюють бурий колір Т. Багатопухирчасті адипоцити мають високу окисну здатність, унаслідок їхнього метаболізму вивільняється тепло, яке зігріває кров у численних капілярах між клітинами. Таким чином, основна функція цієї Т. терморегуляторна (див. Ліпіди).
Ретикулярна Т. (Р.т.) утворює сполучнотканинну строму кровотворних органів, формуючи мікрооточення для клітин крові, що дозрівають. Основу Р.т. становлять ретикулярні клітини і ретикулярні волокна. Ретикулярні клітини мають відростки, якими вони контактують одна з одною, утворюючи сітку. Сітка доповнюється ретикулярними волокнами, які тісно пов’язані з клітинами. Серед ретикулярних клітин розрізняють фібробластоподібні клітини, фагоцити моноцитарного генезу та низькодиференційовані клітини.
Хрящова Т. розвивається з мезенхіми, має клітини і волокна, які розташовані у щільній основній речовині. У хрящах міжклітинної речовини більше, ніж у щільній С.т. Хрящ вкритий охрястям, яке утворене хондробластами. Ріст хряща може відбуватися як за рахунок охрястя, так і за рахунок розмноження молодих клітин власне хряща. У хрящі відсутні кровоносні судини, його живлення відбувається за рахунок охрястя, в якому дуже багато кровоносних судин. Виділяють гіаліновий, еластичний і волокнистий хрящі. Гіаліновий хрящ вкриває хрящ суглобової поверхні, дихальні шляхи. Еластичний хрящ утворює вушну раковину, надгортанник, ріжкоподібний і клиноподібний хрящі гортані. У ньому більше еластичних волокон, які мають різноманітні напрямки і утворюють густу сітку. Волокнистий хрящ входить до складу міжхребцевих дисків, симфізу лобкових кісток, місця прикріплення зв’язок, сухожиль і великих м’язів до кісток.
Кісткова Т. (К.т.) утворюється з мезенхіми. Міжклітинна речовина провапнована, містить волокна і неорганічні солі (кальцію, фосфору, магнію тощо), волокна типу колагену — осеїн. У міжклітинній речовині є порожнини, сполучені тоненькими кістковими канальцями. У них розміщені остеоцити (нездатні до поділу відростчасті клітини зі слабко вираженими органелами). Другий тип К.т. — остеобласти. Це кісткоутворювальні клітини. Виділяючи міжклітинну рідину і замуровуючись у ній, вони перетворюються на остеоцити. Ще один тип клітин кістки — остеокласти. Ці клітини утворюють мікроворсинки, які спрямовуються в напрямку руйнування хряща або кістки. Остеокласти руйнують частину остеоцитів, «підправляючи» структуру кістки. Розрізняють перетинчасту і пластинчасту К.т. У перетинчастій К.т. (кістки покрівлі черепа, частина ключиці) в основній речовині в різних напрямках проходять товсті пучки осеїнових волокон, також без певної орієнтації розташовані й остеоцити. Пластинчаста К.т. побудована з пластинок. Кожна пластинка — це паралельні ряди осеїнових волокон, між якими розташовані остеоцити. В основній масі кістки пластинки розміщуються у вигляді трубочок, вставлених одна в одну, — остеон (гаверсова система). У двох сусідніх пластинках пучки волокон ідуть у взаємно перпендикулярних напрямках, що надає кістці великої міцності. Між остеонами розташовуються вставні пластинки.
М’язова Т. (М.т.) утворена м’язовими волокнами, у цитоплазмі яких містяться найтонші нитки, здатні до скорочення. М.т. здійснює функцію руху, здатна скорочуватися. Розрізняють гладку і поперечносмугасту (скелетну і серцеву) М.т. Гладка М.т. складається з веретеноподібних клітин (міоцитів), які розташовуються в стінках кровоносних і лімфатичних судин, внутрішніх органів. Міоцит має одне подовжене ядро, в цитоплазмі безліч скоротливих органел — міофіламентів і потовщень — щільних тілець, частина з них прикріплюється до плазматичної мембрани. Гладка М.т. іннервується вегетативною нервовою системою. За рахунок гладких м’язів, що входять до складу стінок шлунка, кишок, сечового міхура, кровоносних судин, відбувається скорочення внутрішніх органів і зміна діаметра кровоносних судин. Поперечносмугаста М.т. утворює скелетні м’язи, що приводять у рух кісткові важелі, а також входить до складу язика, глотки, верхнього відділу стравоходу, формує зовнішній сфінктер заднього проходу. Скелетні м’язи іннервуються спинномозковими і черепними нервами. Завдяки скороченню скелетних м’язів стає можливим пересування тіла в просторі. Поперечносмугаста серцева М.т., яка за своєю будовою і функціями відрізняється від скелетних м’язів, складається з серцевих міоцитів (кардіоміоцитів), які створюють комплекси, що з’єднуються один з одним. Особлива будова серцевої М.т. забезпечує одночасне скорочення великих ділянок серцевого м’яза.
Нервова Т. (Н.т.) утворює ЦНС (головний і спинний мозок) і периферичну систему — нерви, нервові вузли (ганглії). Н.т. складається з нервових клітин — нейронів (нейроцитів), відмінних особливою будовою і функцією, та нейроглії, яка виконує опорну, трофічну, захисну і розмежувальну функції. Структурною одиницею Н.т. є нервова клітина — нейрон, який складається з тіла овальної, зірчастої або багатокутної форми і відростків, що відходять від нього. Довгий відросток, по якому нервовий імпульс рухається від тіла нервової клітини до кінцевих апаратів, до робочих органів (м’яза, залози) або іншої нервової клітини, називається аксоном (нейритом). Інші, коротші відростки (один або декілька), що звичайно деревоподібно гілкуються та по яких нервовий імпульс прямує до тіла клітини, називаються дендритами. Їхні закінчення одержують нервовий імпульс від іншої нервової клітини або сприймають різного виду зовнішні дії. Функції Н.т. — рецепторна і провідна. Н.т. забезпечує аналіз і синтез сигналів (імпульсів), що надходять у мозок. Вона встановлює взаємозв’язок організму із зовнішнім середовищем і бере участь у координації функції всередині організму, забезпечуючи його цілісність разом з гуморальною системою (кров’ю, лімфою).
Головацький А.С., Черкасов В.Г., Сапін М.Р. та ін. Анатомія людини: Підруч.: У 3 т. Т. 2. — 3-тє вид., доопрац. — Вінниця, 2015; Луцик О.Д., Іванова А.Й., Кабак К.С., Чайковський Ю.Б. Гістологія: Підруч. — К., 2003; Філімонов В.І. Фізіологія людини: Підруч.: 2-ге вид., випр. — К., 2013.