Фібриноген

Фібриноген — це безбарвний білок, належить до класу β-глобулінів, синтезується в основному в печінці. Печінка синтезує 2–5 г Фібриногену на добу, T_½ Ф. з крові становить близько 4 днів. У крові він перебуває в розчиненому стані, але під впливом тромбіну і фактора XIIIА перетворюється на нерозчинний фібрин — основу згустку, який згодом утворює тромб, завершуючи процес згортання крові. Ф. — важливий фактор згортання крові. Найбільш значущою функцією фібриногену є участь у формуванні тромбу і зупинці кровотечі. Це білок крові, відповідальний за кінцевий етап утворення тромбу, його стабілізацію й припинення кровотечі. Плазма крові, позбавлена Ф., називається сироваткою крові. В інтерстиційній тканині Фібриноген формує основу для росту фібробластів і гістіоцитів, концентрація Ф. та фібрину в ушкодженій тканині підвищена, що підсилює міграцію в ній гранулоцитів, які виділяють різні фактори росту, фагоцитують продукти некрозу, що важливо для відновлення ушкодженої тканини. Продукти деградації Ф. та фібрину володіють протизгортальною (антикоагулянтною) активністю, здатні пригнічувати процес формування фібрину. Це сприяє відновленню кровотоку в ушкодженій тканині й підсилює його дренажні функції. Фібриноген є цінним показником гемостазу.

Розчинний попередник фібрину Ф. належить до білків гострої фази, його концентрація підвищується при запальних захворюваннях різної етіології. Рівень фібриногену швидко зростає у випадку гострого запалення або порушення цілісності тканини — його концентрація в крові може збільшуватися майже в 10 разів.

Фібрин бере участь в адгезії й трансендотеліальній міграції моноцитів і нейтрофілів, стимулює секрецію хемокінів макрофагами в екстраваскулярному просторі, сприяючи посиленню імунної відповіді при запальних процесах.

Причинами підвищення Фібриногену в крові є:

1. запальні, інфекційні та аутоімунні захворювання (грип, туберкульоз, гострий фарингіт, інсульт, інфаркт міокарда, гіпотиреоз, амілоїдоз, пневмонія, новоутворення (рак легені та ін.), панкреатит, інфекційний мононуклеоз, захворювання нирок (пієлонефрит, гломерулонефрит, гемолітико-уремічний синдром), колагенози (ревматоїдний артрит, вузликовий періартеріїт), пароксизмальна нічна гемоглобінурія та ін.);
2. підгострий і хронічний ДВЗ-синдром;
3. захворювання периферичних судин (атеросклероз периферичних артерій (облітеруючий атеросклероз), діабетична ангіопатія, тромбофлебіт, хронічна венозна недостатність);
4. хірургічні операції, травми, опіки;
5. прийом естрогенів і оральних контрацептивів, куріння;
6. вагітність з нормальним перебігом (останні місяці вагітності, після пологів).

Концентрація Фібриногену може перевищувати 10 г/л при тяжких бактеріальних інфекціях, травмі й тромбозі. У людей, які курять, рівень Фібриногену в плазмі крові дещо вищий, ніж у тих, які не курять. При атеросклерозі відзначають стійке підвищення рівня Фібриногену, яке важко коригується ЛП. Унаслідок цього ризик серцево-судинних захворювань підвищується зі зростанням вихідного вмісту Ф. в інтервалі 3,0–4,5 г/л. З’ясовано, що підвищення його рівня в плазмі крові пацієнтів з серцево-судинними захворюваннями передує розвитку інфаркту міокарда та інсульту. Кореляція між рівнем Ф. і розвитком цих ускладнень особливо чітко простежується у пацієнтів молодого і середнього віку. Визначення рівня Фібриногену — найбільш чутливий тест для виявлення безсимптомних стадій захворювання периферичних артеріальних судин. Підвищення рівня Фібриногену в крові — це завжди підвищений ризик утворення тромбу.

Причинами зниження Фібриногену в крові є такі випадки:

• спадкові афібриногенемії та гіпофібриногенемії, при яких він або не синтезується, або його кількість мізерно мала; тяжкі ураження печінки (гепатит, цироз);
• недостатнє харчування (мальабсорбція, квашиоркор, екстремальні дієти, брак вітаміну С і В₁₂);
• різке зниження рівня Ф. у крові при гострому ДВЗ-синдромі, аномальному фібринолізі та після об’ємних переливань крові; токсикоз вагітності (емболія навколоплідними водами у вагітних під час пологів або операції кесарева розтину);
• хронічний мієлолейкоз, поліцитемія;
• при отруєннях зміїною отрутою, при прийомі анаболічних гормонів, андрогенів і риб’ячого жиру.

Зниження концентрації Фібриногену відображає нездатність повноцінної зупинки кровотечі та схильності до спонтанних кровотеч, оскільки не утворюється стабільний тромб.

Нормальний рівень Фібриногену в крові й порушення тромбоутворення буває при дисфібриногенемії. Дисфібриногенемія — це досить рідкісне генетичне захворювання, при якому печінка виробляє Фібриноген, але він не виконує свою функцію, оскільки стійкий і не перетворюється на фібрин (з розчинного стану не переходить у нерозчинний). Дисфібриногенемія підвищує ризик венозного тромбозу і, навпаки, кровоточивості, коли порушується загоєння рани. При підозрі на дисфібриногенемію проводиться дослідження функції Фібриногену та генетичний аналіз.

Референтні значення фібриногену

Долгов В.В., Свирин П.В. Лабораторная диагностика нарушений гемостаза. — М. — Тверь, 2005; Медведев В.В., Волчек Ю.З. Клиническая лабораторная диагностика: Справочник для врачей / Под ред. В.А. Яковлева. — СПб., 2006; Gorog D.A. Prognostic value of plasma fibrinolysis activation markers in cardiovascular disease // J. Am. Coll. Cardiol. — 2010. — Vol. 55, № 24.