ХРОМОСОМНА ТЕОРІЯ СПАДКОВОСТІ — теорія, за якою матеріальними носіями спадковості є хромосоми. Це припущення було висловлено у 80–90 рр. XIX ст. після вивчення процесів поділу ядра клітини (мітозу і мейозу) та розкриття механізму збереження кількісної та якісної специфіки хромосомних наборів у наступних поколіннях. Але вивчення Х.т.с. почалося на початку ХХ ст., коли відбулося об’єднання досягнень цитології (науки про будову та функції клітини) і теорії Г. Менделя (G. Mendel) про дискретні «спадкові фактори» — гени. У 1902 р. В. Сеттон (W. Sutton), США, і Т. Бовері (T. Boveri), Німеччина, зіставляючи дані гібридологічного аналізу та поведінки хромосом у мітозі та мейозі, всебічно обґрунтували гіпотезу спадковості, яка була підтверджена результатами аналізу успадкування статі у тварин (стать нащадків визначається статевими хромосомами). Подальше експериментальне обґрунтування Х.т.с. належить американським ученим Т. Моргану (T. Morgan), А. Стертеванту (A. Sturtevant), К. Бріджесу (K. Bridges) та ін., які, використовуючи цитогенетичний аналіз, довели: конкретні гени локалізовані у певних хромосомах; спільне успадкування генів, розміщених в одній хромосомі; кількість груп зчеплення генів відповідає кількості пар хромосом; групи зчеплених генів успадковуються незалежно. Внаслідок останнього висновку закону незалежного комбінування ознак дотримуються тільки у випадку розміщення відповідних генів у різних хромосомах. З розвитком Х.т.с. з’ясовано можливість розриву зчеплених генів унаслідок перехресту хромосом у мейозі й залежність частоти цих розривів від відстані між генами, що лягло в основу складання генетичних карт хромосом. У 30-х рр. ХХ ст. американський науковець українського походження Ф. Добржанський довів, що розміщення генів на генетичній і цитологічній картах хромосом збігається. Значний внесок у розвиток Х.т.с. зробили радянські генетики, які обґрунтували уявлення про складну будову гена (О.С. Серебровський); довели можливість одержання у тварин плідних алополіплоїдів, тобто міжвидових гібридів (Б.Л. Астауров); розробили теорію генетичного регулювання статі тварин (Б.Л. Астауров, В.О. Струнников) і запровадили її в практику; показали шляхи й засоби використання поліплоїдії для утворення нових високопродуктивних форм культурних рослин і подолання неплідності віддалених гібридів (Г.Д. Карпеченко, О.М. Лутков).
Х.т.с. є фундаментом усієї сучасної генетики, слугує методичною основою для цілеспрямованого створення нових порід тварин і сортів рослин, пізнання спадкових властивостей людини, подолання спадкових хвороб.
Біологічний словник / За ред. К.М. Ситника, В.О. Топачевського. — К., 1986; Гершензон С.М. Основы современной генетики. — К., 1979; Дубинин Н.П. Общая генетика. — М., 1976; Инге-Вечтомов С.Г. Генетика с основами селекции: Учебник. — СПб., 2010; Мюнтцинг А. Генетика. — М., 1967.