СОЦІАЛЬНА ЕКОНОМІКА — система соціально-економічних взаємовідносин, заснованих на різноманітті форм власності, свободі підприємництва, здоровій конкуренції за умов сильної соціальної політики, яка забезпечує гідний рівень життя населенню та гарантує його соціальний захист на підставі високого рівня розвитку економіки. Тобто С.е. виступає системою господарювання, яка забезпечує досягнення соціально орієнтованого зростання за умов одночасного економічно орієнтованого соціального розвитку.
Головна мета С.е. — забезпечення вільного розвитку людини, гідного рівня та якості життя кожного громадянина та населення країни в цілому. Зазвичай засобом досягнення такої мети виступає економіка, яка має динамічний розвиток на основі використання передових досягнень науки і техніки, а також людського потенціалу. Формування та розвиток С.е. відбувається за умов активної участі держави та залежить від курсу економічної політики держави, політичної волі суб’єктів державної влади, що безпосередньо впливає на успіхи реалізації економічних та соціальних програм. В основі С.е. — ідеологія прав людини на працю як єдиного джерела багатства. Рівень розподілу створюваних матеріальних і культурних благ за працею визначає справедливість соціальної економічної системи.
Виділяють дві форми С.е.: суспільну і державну. Вони відрізняються способом вирішення основних економічних питань. Суспільна форма С.е. передбачає суспільну форму власності на економічні ресурси, виробництво та споживання суспільно необхідних товарів і послуг. Вирішення важливих господарських питань відбувається колективно вибраними членами суспільства, напр., у первісному суспільстві. Державна форма С.е. передбачає основну роль держави у процесі перерозподілу суспільного продукту. Перерозподіл суспільного продукту відбувається через планові механізми з метою збереження економічного і суспільного порядку і забезпечення покращення добробуту населення. Державній формі С.е. притаманні різні форми власності на економічні ресурси (державна, колективна, комунальна, приватна), проте не можна стверджувати, що певна форма власності є домінуючою. Втручання держави в процеси виробництва і обміну є мінімальним і відбувається на рівні визначення меж та правил діяльності через законодавчу базу держави. Тобто держава в законодавчому порядку визначає перелік видів діяльності, які підлягають ліцензуванню, але при цьому держава не втручається безпосередньо у процеси закупівель сировини, виробництва і збуту готової продукції.
Розрізняють три «чисті типи» С.е.: охлократичний, олігархічний і демократичний. В охлократичній С.е. домінують інтереси соціально незабезпечених верств населення. Олігархічна С.е. працює на задоволення інтересів і потреб вищих прошарків суспільства. Демократична С.е. орієнтована на формування і розвиток середнього класу суспільства. Враховуючи те, що економіка є системою життєзабезпечення людей та суспільства, то за своєю спрямованістю усі економічні процеси мають соціальні аспекти. Тому С.е. можна розглядати також як економіку соціальної сфери, яка визначається загальними категоріями економічної теорії — виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ, — і функціонує з урахуванням загальних та специфічних принципів, які є обґрунтованими, перевіреними на практиці положеннями про форми та методи економічної діяльності підприємств і закладів системи соціального захисту населення.
Принципи економіки соціальної сфери спрямовані на збереження пропорцій оптимального співвідношення між сферами виробництва та споживання, відповідно до яких функціонує механізм соціального захисту населення, що виявляється у вигляді соціально-економічних методів та технологій його соціальної підтримки. До основних принципів економіки соціальної сфери належать принципи гуманізму, соціальної справедливості, суспільної доцільності, економічної ефективності, пріоритетності держави у соціальному захисті населення, економічної самостійності місцевих органів влади тощо.
Як достатньо новий науковий напрямок С.е. перебуває в стадії формування, визначення завдань та функцій, однак можна стверджувати, що предметом С.е. як науки є вивчення, дослідження, аналіз природи виникнення потреби, споживчих запитів та структури споживання, а також виділення раціональних потреб людини, сім’ї, соціальних груп, регіонів, суспільства з урахуванням різноманіття потреб та споживачів. Об’єктом С.е. виступають доходи різних прошарків населення, їх види, рівень, природа виникнення, джерела, ступінь відповідності доходів та витрат, споживацькі бюджети людини та сім’ї відповідно до територіальних та професійних груп. Основні завдання С.е. як наукового напрямку полягають у вивченні економічних зв’язків у суспільстві, а також взаємозв’язку економіки і соціального життя суспільства, впливу економічних процесів на життя суспільства та його окремих соціальних груп, вивчення механізму впливу економіки на розвиток соціальних процесів та зворотного впливу соціального фактора на розвиток економіки, визначення місця людини в системі соціально-економічних відносин. Основні завдання С.е. в межах фармацевтичної діяльності — див. Соціальна економіка у фармації.
Бєляєв О.О., Диба М.І., Кириленко В.І. та ін. Соціальна економіка: Навч. посіб. — К., 2005; Буланов В.С. Глоссарий. Государственное регулирование рыночной экономики. — М., 2002; Заславська Т.М. Сучасне російське суспільство: Соціальний механізм трансформації. — М., 2008; Матвеев М.М. Основы социальной экономики. — Кокшетау, 2011.