ПАЛІАТИВНА МЕДИЦИНА — галузь наукової медицини та охорони здоров’я, основним завданням якої є покращання якості життя та полегшення страждань пацієнтів з різними нозологічними формами хронічних невиліковних хвороб, переважно в термінальний період їх прогресування, та за умов, коли можливості спеціалізованого лікування основної хвороби є обмеженими або, з точки зору сучасних наукових уявлень, безперспективними. В цих умовах аксіомою сучасної системи охорони здоров’я в розвинених країнах світу все більшою мірою стає уявлення про те, що пацієнти з невиліковними хворобами в термінальній стадії обов’язково підлягають професійному паліативному медико-соціальному та психологічному нагляду.
Для вирішення комплексу важливих медичних, соціальних та психологічних проблем людини в термінальній стадії тяжкої невиліковної хвороби повинен, відповідно до рекомендацій ВООЗ, застосовуватися цілісний міждисциплінарний підхід, за якого лікарі, медичні сестри та інші медичні фахівці (соціальні працівники, психологи тощо), при бажанні пацієнта, пастирі відповідних релігійних конфесій координують усі види допомоги, що надаються пацієнту в термінальний період розвитку невиліковної хвороби.
Головною метою паліативної допомоги згідно з визначенням ВООЗ є підтримання якості життя людини в її фінальний період, максимальне полегшення фізичних та моральних страждань пацієнта та його близьких, збереження людської гідності пацієнта на порозі неминучого.
В країнах Європи та США відмічають тенденція до збільшення частки осіб похилого віку, які страждають на тяжкі хронічні хвороби, перебувають у спеціалізованих медичних закладах, де цей контингент пацієнтів отримує висококваліфіковану допомогу з боку спеціально підготовлених фахівців з паліативної медицини. Зокрема, в Австралії та Німеччині кожен 15-й з числа літніх людей проживає в пансіонах і інтернатах, у Великій Британії — 20-й, у США — майже половина людей віком >80 років періодично перебувають у спеціалізованих закладах для літніх осіб.
Особливої актуальності проблема розвитку паліативної та хоспісної допомоги набула в останні роки також в Україні, яка за характеристикою медико-демографічної ситуації також належить до демографічно старих країн світу. Частка населення віком ≥60 років становить у наш час 20,4%. Кількість людей, яким >75 років, — близько 3,5 млн осіб. Дані демографічних прогнозів свідчать про тенденції подальшого старіння населення України, зростання чисельності осіб літнього і старечого віку. За даними Демографічного департаменту ООН, вже до середини цього століття в Україні очікується збільшення відсотка людей віком >60 років до 38,1%, а частка осіб віком ≥80 років збільшиться в 3,5 раза, що зумовлює збільшення кількості людей похилого віку, які страждають через невиліковні захворювання. Згідно з існуючими експертними оцінками в нашій державі кількість осіб, що потребують професійної медичної допомоги в термінальній стадії життя (хворі в термінальних стадіях онкологічних та серцево-судинних захворювань, СНІДу і туберкульозу, пацієнти з тяжкою серцевою недостатністю, особи з руховими та інтелектуальними розладами після перенесеного інсульту, з важкими дегенеративними хворобами головного мозку, в т.ч. хвороба Альцгеймера, разом з особами старечого віку, які потребують професійної паліативної допомоги), налічує щорічно до 500 тис. осіб.
Відповідно до зазначеного вище розуміння вкрай важливої соціальної та гуманістичної проблеми, що розглядається, головними напрямками діяльності Інституту паліативної та хоспісної медицини, що був створений згідно з наказом МОЗ України від 26.06.2009 р. № 463 як базовий науково-методичний і лікувальний заклад з питань паліативної та хоспісної допомоги пацієнтам з невиліковними хворобами та обмеженим терміном (прогнозом) життя, стали такі завдання: 1. Аналіз стану та потреб у забезпеченні населення послугами паліативної та хоспісної медицини. Створення концепції служби паліативної медицини і організації мережі хоспісів та відповідної нормативно-правової бази. 2. Створення стандартів та протоколів фармакологічного забезпечення паліативних пацієнтів, зокрема, медичного знеболення в стаціонарі та в термінальний період розвитку невиліковної хвороби. 3. Підготовка професійних кадрів для паліативної та хоспісної медицини — лікарів та середнього і молодшого медичного персоналу — на післядипломному та частково переддипломному рівнях на базі Інституту паліативної та хоспісної медицини та вищих медичних навчальних закладів України.
Бобров О.Е. Проблема обезболивания в паллиативной онкологии // Лекарь. — 2008. — № 6 (12); Губський Ю.І., Лазоришинець В.В., Дячук Д.Д. Роль громадських організацій в галузі охорони здоров’я. — В зб.: Актуальні проблеми управління галуззю охорони здоров’я. Матеріали Всеукраїнського Науково-практичного семінару — наради головних лікарів лікувально-профілактичних закладів. 9–10 жовтня 2008 р. — Алушта, 2008; Паллиативная помощь онкологическим больным / Под ред. проф. Г.А. Новикова, акад. РАМН, проф. В.И. Чиссова. — М., 2006.