ТЕМПЕРАМЕНТ (лат. temperamentum — належне співвідношення частин) — характеристика індивіда з боку його динамічних особливостей: інтенсивності, швидкості, темпу, ритму психічних процесів і станів. У більшості класифікацій і теорій Т. виділяють дві його компоненти: активність і емоційність. Активність поведінки характеризує ступінь енергійності, стрімкості, швидкості і, навпаки — повільності, інертності, а емоційність — особливості перебігу емоцій, почуттів, настроїв та їх якість: знак (позитивний — негативний) і модальність (радість, горе, страх, смуток, гнів тощо). Розрізняють власне Т. як певне стійке поєднання психодинамічних властивостей, що проявляються в діяльності й поведінці, і його органічну основу, головними підходами до пояснення якої є три теорії: гуморальна, конституціональна і фізіологічна. Гуморальна теорія (Гіппократ, Гален та ін.) пояснювала належність людини до певного типу Т. відносним переважанням в організмі однієї з чотирьох рідин: крові (сангвінік), слизу (флегматик), жовчі (холерик), чорної жовчі (меланхолік). Конституціональна теорія (Е. Кречмер, Е. Шелфон та ін.) базується на відмінностях у конституції організму — його фізичної побудови, співвідношення його окремих частин, яка, у свою чергу, залежить від хімічного складу крові та гормонів, що виділяються органами внутрішньої секреції. При цьому, на думку авторів теорії, люди з певним типом будови тіла не лише мають певні психічні особливості (Т.), але й виявляють стійку схильність до специфічних для кожного типу психічних захворювань. Е. Кречмер виділив чотири конституційні типи: лептосоматик (астенік), пікнік, атлетик, диспластик, і відповідно до цього — три типи Т.: шизотимічний (лептосоматики), циклотимічний (пікніки), іксотимічний (атлетики). Фізіологічна теорія (І.П. Павлов, Б.М. Теплов, В.Д. Нєбиліцин та ін.) пов’язує типи Т. з діяльністю ЦНС. Учення І.П. Павлова про вплив ЦНС на динамічні особливості поведінки виділяє 3 основні властивості нервової системи — силу, врівноваженість, рухомість процесів збудження й гальмування й 4 основні типові їх поєднання у вигляді 4 типів вищої нервової діяльності: 1) сильний, врівноважений, рухливий — живий; 2) сильний, врівноважений, інертний — інертний; 3) сильний, неврівноважений, рухливий — нестримний; 4) слабкий, неврівноважений, рухливий або інертний — слабкий. Першому типу відповідає Т. сангвініка, другому — флегматика, третьому — холерика, четвертому — меланхоліка. Дослідження Б.М. Теплова і В.Д. Нєбиліцина показали, що структура основних властивостей нервової системи набагато складніша, ніж вважалося раніше. Однак зазначені чотири типи Т. як найбільш узагальнені можуть бути використані для вивчення індивідуальності. Т. є структурою відносно стійкою і мало схильною до змін під впливом середовища і виховання. Т. не характеризує змістовий бік особистості (спрямованість мотиваційної сфери, ціннісні орієнтації, світогляд) і не визначає безпосередньо змістовні риси особи. Але властивості Т. можуть як сприяти, так і протидіяти формуванню певних рис особистості, оскільки Т. може модифікувати значення факторів середовища і виховних впливів, від яких вирішальною мірою залежить формування особистості.
Оскільки фармацевтична діяльність висуває до психіки людини та її динамічних особливостей певні вимоги, необхідно враховувати переваги чи недоліки того чи іншого Т. на різних посадах ФП. Існують 4 шляхи пристосування Т. до вимог фармацевтичної діяльності: 1) професійний відбір, одне із завдань якого — не допустити до цієї діяльності осіб, які не мають необхідних властивостей Т.; 2) індивідуалізація вимог, умов, способів роботи, що пропонуються людині (індивідуальний підхід); 3) переважання негативного впливу Т. через формування позитивного ставлення до певних напрямків фармацевтичної діяльності, а також формування відповідних мотивів; 4) формування індивідуального стилю фармацевтичної діяльності, тобто такої індивідуальної системи прийомів і способів діяльності, яка характерна для певної людини і доцільна для досягнення успішного результату на цій посаді.
Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К., 1997; Копорулина В.Н., Смирнова М.Н., Гордеева Н.О., Балабанова Л.М. Психологический словарь / Под общ. ред. Ю.Л. Неймера. — Ростов н/Д, 2003; Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. — М., 1990; Степанов С. Популярная психологическая энциклопедия. — М., 2003.