ПРОПІЛЕНГЛІКОЛЬ

ПРОПІЛЕНГЛІКОЛЬ (ДФУ), 1,2 пропандіол Propylenglycolum (Ph Eur), Propylene glycol (USP, BP, JP), 1,2-Propanediol (CAS № 57–55–6, (–)-1,2-Propanediol № 4254–14–2, (+)-1,2-Propanediol № 4254–15–3), С₃Н₆(ОН)₂, мол. м. 76,10 — двоатомний спирт аліфатичного ряду, що використовується у фармації як допоміжна речовина: розчинник багатьох нерозчинних у воді АФІ; запобігає висиханню водної фази в мазях, гелях, кремах о/в; пом’якшує консистенцію полімерних плівок, сприяє всмоктуванню багатьох АФІ. П. виявляє стабілізувальні та осмотичні властивості; має антиокиснювальну, консервувальну дію, запобігає плісняві (50% розчин в аерозолях використовується для дезінфекції повітря).

П. — безбарвна з солодким смаком густа рідина (густина 1,035–1,037 г/см³), добре змішується з водою, етиловим, бензиловим спиртами, змішується з більшістю органічних розчинників (ацетоном, хлороформом та ін.), погано розчиняється в етері (1:6), петролейному етері, бензолі, не змішується з жирними оліями. Як представник двоатомних спиртів має характерну структурну ізомерію, зумовлену положенням гідроксильних груп, у зв’язку з чим ізомери мають дещо різні фізико-хімічні показники:

Обидва П. не відрізняються за зовнішнім виглядом, розчинністю, є стійкими за нормальних умов і лише при більш високих температурах окиснюються до альдегіду молочної, пропіонової, піровиноградної та оцтової кислот. Донедавна у фармацевтичній практиці використовувались обидва ізомери, проте з 1969 р. за вимогами Міжнародної Фармакопеї для фармацевтичних потреб слід використовувати (±)-1,2-пропандіол, що має показник заломлення 1,431–1,433, густину — 1,035–1,037 г/см³, Т_кип ≥95,0% об/об та переганяється між 185–189 ˚С.

П. є добрим розчинником для нерозчинних у воді АФІ, особливо для похідних барбітурової кислоти, вітамінів А і D, антибіотиків (хлорамфеніколу, тетрацикліну, хлортетрацикліну, окситетрацикліну), анестезину, алкалоїдів у формі основ і багатьох інших; використовується як екстрагент і консервант (таблиця), а також у виробництві вушних крапель зі стероїдами та антибіотиками; для отримання стабільних ін’єкційних розчинів (у комбінації з водою, етиловим, бензиловим спиртами тощо). Нерозведений П. викликає відчуття печії в місці ін’єкції, тоді як у суміші з водою такого небажаного ефекту не відмічають. Так, розчин окситетрацикліну в П., уведений в/м, добре переноситься, стійкий, забезпечує необхідний рівень антибіотика в крові і добре зберігається (2 роки при 20 ˚С), у той час як без П. розчин окситетрацикліну залишається стабільним лише протягом 2 діб. Для використання пропонується такий розчин з використанням П.: окситетрацикліну 250 мг, лідокаїну 2 г, магнію хлориду гексагідрату 6 г, формальдегідсульфоксилану натрію 0,5 г, етаноламіну 4,2 г, П. 67 г, води до 100 г; а для виготовлення розчинів з барбітуратами — комбінований розчинник складу (об. ч.): бензилового спирту 2 ч., П. 60 ч., води до 100 ч.

Таблиця. Використання пропіленгліколю у фармації

П. — малотоксична рідина (ЛД₅₀ при пероральному введенні щурам становить 26,38 г/кг), не подразнює шкіри. При введенні в око викликає подразнення кон’юнктиви, що пояснюється його значною гігроскопічністю. П. отримав широке розповсюдження у фармацевтичних прописах, розглядається як нетоксична речовина і використовується в багатьох косметичних і харчових продуктах. Він швидко абсорбується із ЖКТ і крізь неушкоджену шкіру; інтенсивно метаболізується в печінці, виводиться з сечею в незміненому вигляді. Інтенсифікаційний ефект П. дорівнює приблизно ^⅓ від аналогічного ефекту спирту етилового, негативно впливає на ЦНС, особливо у дітей. Побічна дія спостерігається при вживанні у великих кількостях, застосуванні у дітей віком до 4 років та вагітних, а також пацієнтів, які одночасно вживають метронідазол. На основі даних метаболізму і токсичності П. ВООЗ установила прийнятну (допустиму) дозу 25 мг/кг маси тіла. Розчини, що містять 35% П., можуть виявляти гемоліз. При випробуваннях на тваринах не відзначали тератогенної або мутагенної дії. Інші гліколі є більш токсичними і тому їх не застосовують у виготовленні розчинів для ін’єкцій. Також П. застосовують для плівкоутворюючих лаків як пом’якшувальний компонент.

У фармацевтичній технології ліків застосовується також П. альгінат, Propylene glycol alginate (USPNF, CAS № 9005–37–2), що є лінійним глюкуроновим полімером — складним естером П. та альгінової кислоти.

Отримується шляхом взаємодії альгінової кислоти з пропіленоксидом. Можуть бути отримані різні форми П. альгінату, що відрізняються за складом залежно від ступеня етерифікації й відсоткового складу карбоксильних груп у молекулі; однак повна етерифікація альгінової кислоти неможлива. Естер розчинний у розведених кислотах і воді з утворенням стабільних, в’язких, колоїдних розчинів (при рН 3,0). Залежно від етерифікації естер може бути розчинним у водно-спиртовому розчині з вмістом спирту (95%) до 60%. В’язкість (динамічна) водних розчинів залежить від використаної речовини. Зазвичай 1% розчин має в’язкість 20–400 мПа·с. В’язкість може змінюватись залежно від концентрації, рН, температури і наявності іонів металів. При тривалому зберіганні та підвищеній температурі стає менш розчинним. Розчини стабільні при рН у межах 3,0–6,0; в’язкість розчинів змінюється помітно під час стерилізації.

Використовується П. альгінат як стабілізатор, гелеутворювач і емульгатор у ЛП для перорального і місцевого застосування, зазвичай в концентрації 0,3–5%, яка може змінюватись залежно від призначення та виду використаного естеру. Може використовуватись як протипінна речовина, коригент смаку та загущувач. Використовується П. альгінат також у косметології та харчовій промисловості.

Іншими допоміжними речовинами, що мають властивості, подібні до П. альгінату, є альгінова кислота, натрію альгінат.

Жогло Ф., Возняк В., Попович В. та ін. Допоміжні речовини та їх застосування в технології лікарських форм. — Львів, 1996; Перцев И.М., Котенко А.М., Чуешов О.В. и др. Фармацевтические и медико-биологические аспекты мазей. — Х., 2003; Черных В.П., Зименковский Б.С., Гриценко И.С. Органическая химия / Под общ. ред. В.П. Черных. — 2-е изд. — Х., 2007; Handbook of Pharmaceutical Excipiets / Edit by R.C. Rowe, P.J. Sheskey, S.C. Owen. — London–Chicago, 2006.