Протиепілептичні препарати (лат. antiepileptica) — ЛП, які застосовуються для лікування епілепсії (див. Епілепсія).
За хімічною будовою Протиепілептичні препарати можна класифікувати як похідні:
- барбітурової кислоти — фенобарбітал, бензоїлбарбаміл, бензобарбітал, примідон;
- бурштинової кислоти — етосуксимід, пуфемід;
- хлорпропіонової кислоти — бекламід;
- іміностильбену — карбамазепін;
- гідантоїну — фенітоїн;
- бензодіазепіну — клоназепам;
- оксазалідиндіону — триметин;
- дипропілоцтової кислоти — вальпроєва кислота;
- інших хімічних груп — ламотриджин.
Механізм дії П.п. складний. Вони вибірково пригнічують активність деяких центрів головного мозку, відповідальних за рухову активність (рухові зони кори і підкірки), обмежують поширення збудження на ЦНС за рахунок гальмівного впливу на передачу збудження в синаптичних контактах певних зон мозку. П.п. чинять протисудомну дію. Крім того, вони проявляють седативний (фенобарбітал, бензоїлбарбаміл), снодійний (фенобарбітал, бензобарбітал, бензоїлбарбаміл, примідон), транквілізуючий (вальпроєва кислота, етосуксимід, клоназепам), антидепресивний (карбамазепін), антиаритмічний (фенітоїн) ефекти.
Дроговоз С.М., Страшний В.В. Фармакологія на допомогу лікарю, провізору та студенту. — Х., 2002; Машковский М.Д. Лекарственные средства. — М., 2002.